Теми
Солдати вермахту примушують радянських військовополонених копати собі могилу. Окуповані радянські території, ймовірно 1941 р.
У «Наказі про комісарів» вермахт, перед нападом на Радянський Союз, віддає розпорядження, що одразу після захоплення в полон слід розстрілювати політробітників Червоної Армії, які відповідають за ідеологічну підготовку та навчання солдат Червоної Армії. Цей наказ діяв до травня 1942 р.
Фото: автор невідомий, німецька інформаційна агенція Picture Alliance
Правопорушення
Німецьким Рейхом були підписані міжнародні угоди, які закріпили вимогу гуманного ставлення до військовополонених.
Проте вермахт навмисно не дотримується цих угод, коли йдеться про радянських військовополонених. Політичних комісарів Червоної Армії та інших полонених розстрілюють, особливо в перший рік війни. Мільйони гинуть від голоду через нестачу продовольства. Починаючи із середини 1942 року положення червоноармійців у німецькому полоні дещо покращується, оскільки Рейх дедалі більше відчуває потребу в робочой силі. Але до самого кінця війни з ними поводяться значно гірше, ніж з військовополоненими з інших країн.
Радянські військовополонені перед тимчасовими бараками в таборі 319, Хелм, 1941 р.
У більшості таборів спочатку немає де жити, тож полоненим доводиться спати на землі. Щоб захиститися від дощу, вітру та холоду, вони копають землянки й будують укриття з усього, що тільки можуть знайти.
Фото роти пропаганди: Карл Артур Петрашк (Karl Arthur Petraschk), bpk / Karl Arthur Petraschk
Суворі умови
Вермахт не робить майже нічого, щоб створити радянським військовополоненим бодай якісь людські умови й забезпечити харчуванням.
Поранені та хворі практично не отримують медичної допомоги. Харчів, що розподіляються серед полонених, абсолютно недостатньо. У таборах, впродовж тривалого часу, відсутня будь-яка інфраструктура. Гігієнічні умови настільки катастрофічні, що невдовзі спалахують епідемії. Хворіє більшість ослаблених військовополонених. Крім того, знущання та приниження з боку охоронців є невід’ємним атрибутом повсякденного життя у таборі.
Військовополонені ховають тіла своїх товаришів. Вязьма, листопад 1941 р.
У жовтні 1941 р. вермахт значно зменшує раціон радянських військовополонених. Після цього смертність, що й без того була високою, знов різко йде вгору. У деяких таборах щодня вмирають сотні людей. Їхні тіла закопують у братських могилах.
Фото з приватного архіву, фонд меморіалів Нижньої Саксонії (SNG), Целле
Голодна смерть
Нацистський режим розраховував на швидку перемогу. Проте завершити війну до початку зими, як планувалося, не вдалося.
Це призводить до загострення проблем з постачанням, і тоді нацистська верхівка впроваджує певний порядок розподілення продуктів харчування. Радянські військовополонені, які не працюють, приречені на голодну смерть. Насправді ж фактично розподіленої їжі недостатньо для всіх категорій полонених. Тому восени 1941 р. в таборах починаються масові смерті. До весни 1942 р. понад двох мільйонів радянських військовополонених вмирають страшною смертю. Це складає дві третини всіх, хто на той час потрапив у полон.
Радянські військовополонені незабаром після прибуття до концентраційного табору Заксенхаузен, вересень 1941 р.
У таборах серед військовополонених шукають політпрацівників, червоноармійців-євреїв, інтелігенцію або «підбурювачів». Вермахт передає таких «відсортованих» полонених до СС або в поліцію для знищення.
Фото СС: автор невідомий, Народний архів, Прага, збірний альбом
Сортування
Вермахт розрізняє військовополонених на потенційно небезпечних і корисних. За цим критерієм відібрано й розстріляно понад 150 000 полонених.
Іноді це робиться одразу після взяття в полон. У таборах вермахт разом із СС та поліцією також шукає «неприйнятних елементів». Одночасно німці вербують, так званих, добровільних помічників. Вони працюють у таборах та в підрозділах вермахту. Декого з них озброюють й відправляють служити до допоміжних поліцейських та військових частин. До 800 000 полонених червоноармійців співпрацюють з німцями, і лише частина з них — добровільно.
Військовополонені будують колодяної греблі. Єршичі під Рославлем, 19 вересня 1941 р.
Німці примушують радянських військовополонених працювати на себе. Міжнародне воєнне право дозволяє це, якщо роботи не служать військовим цілям. Але ставлення до полонених червоноармійців та умови їх праці настільки погані, що багато хто з них вмирає.
Фото роти пропаганди: Мельс (Mehls), RH 82-00063, Федеральний архів, Кобленц
Примусова праця
Радянські військовополонені вимушені працювати по всій Європі на німців та їхніх союзників.
Що довше триває війна, то більшою стає в німецькій економіці потреба в робочій силі. Вермахт спрямовує дедалі більше полонених червоноармійців до Рейху. Вони працюють у військовій, гірничодобувній промисловості, у сільському господарстві та в багатьох інших галузях. Мережа з десятків тисяч робочих команд покриває міста та сільські райони. У багатьох випадках умови праці та життя радянських військовополонених катастрофічні.
Прибуття радянських військовополонених у стаціонарний табір XB, Зандбостель, ймовірно осінь 1941 р.
Під час переходів товариші несуть або підтримують поранених, хворих та знесилених. Охоронець, який зробив це фото, записав на оборотній стороні: «Вмираючі радянські люди. Буденність.»
Фото: Роберт Вінкс (Robert Vinx), 146-2005-014, Федеральний архів, Кобленц
Виживання
Радянські військовополонені постійно потрапляють у ситуації, пов’язані із загрозою життя, і перебувають у катастрофічних умовах у таборах та під час робіт.
Вони докладають великих зусиль, щоб вижити — іноді «добровільно» приєднуючись до «добровільних помічників», а іноді чинячи опір і влаштовуючи саботаж. Зрада й крадіжки є звичайною справою, так само як взаємна солідарність, допомога і підтримка. Спроби втечі — масове явище. Шанси на виживання в окупованих областях були набагато вищими, ніж у Рейху.
Радянські військовополонені після звільнення, у Старій Русі, 11 січня 1942 р.
У ході наступу, Червоній Армії вдається звільнити багатьох своїх військовослужбовців. Це відбувається ще взимку 1941–42 рр., але масовим стає з 1943 року. Звільненим надається медична допомога, як цим хворим на висипний тиф чоловікам. Зазвичай червоноармійці згодом повертаються на військову службу.
Фото: Тимофій Мельник, музей Берлін-Карлгорст (MBK), Берлін
Закінчення війни
Ще до закінчення війни частину радянських військовополонених звільняють, під час наступу, Червона Армія та війська західних союзників.
Але більшість з них залишаються під владою німців до 1945 року. В останні місяці війни їхнє становище стає ще драматичнішим. Щоб звільнити місце в таборах, німці гонять полонених довгими переходами пішки. Багатьох радянських військовополонених вбивають. Звільнені часто настільки хворі й слабкі, що вмирають через кілька днів або тижнів після звільнення.
Виїзд із репатріаційного табору, округ Ольденбург, початок літа 1945 р.
Більшість колишніх військовополонених прагнуть повернутися на батьківщину до своїх сімей. Проте декого доводиться примушувати до цього. Радянський уряд узгодив із союзниками передачу всіх звільнених радянських громадян. Але ця практика тривала недовго. Приблизно 500 000 колишніх військовополонених не повернулися.
Фото: автор невідомий, фонд меморіалів Нижньої Саксонії (SNG), Целле / Центральний музей озброєних сил, Москва
Повернення
Мета радянського уряду — повернути, за можливості, всіх радянських громадян, а у разі необхідності, навіть примусово.
До березня 1946 р. репатрійовано 1,5 мільйона колишніх військовополонених. Зазвичай їх вважають дезертирами та зрадниками. Хоча після перевірки розвідувальною службою покарання дістають лише одиниці, недовіра залишається, і часто після того десятиліттями тривають соціальні утиски. На тих, хто повертається, вдома зазвичай чекає повністю спустошена земля. Країна оплакує 27 мільйонів загиблих, серед них 14 мільйонів цивільних.
Спорудження меморіалу на кладовищі Ербке, червень 1945 р.
Після закінчення війни радянські військові органи встановлюють меморіали на багатьох кладовищах. Але в написах зазвичай не вказується, що поховані були військовополоненими. У НДР біля таких меморіалів відзначаються події а знак «німецько-радянської дружби». У Федеративній Республіці під час холодної війни їх частково знищили або переобладнали.
Фото: автор невідомий, фонд меморіалів Нижньої Саксонії (SNG), Целле / державний архів Російської Федерації, Москва
Спогади
Після війни, на злочини німців проти радянських військовополонених майже не звертають уваги.
У ФРН їх замовчують. НДР здебільшого підкреслює значення руху опору. Лише в 2015 році об’єднана Німеччина здійснює символічну виплату на знак визнання цих злочинів. У законній компенсації відмовлено тим, хто вижив. В офіційній риториці Радянського Союзу фокус уваги зміщено на перемогу над фашизмом та пам’ять про героїв, що пали в боротьбі. Про колишніх військовополонених не згадують взагалі, і в пострадянських державах їх реабілітують лише в 1990-х роках.