Біографії
Графіка: Крістін Кітта
Петр Ионович Белов (1907-1941)
Петро Іонович Бєлов народився в російському селі Парахіно Володимирської області.
У жовтні 1941 року він потрапив у полон і в стаціонарний табір 352 у Мінську. Там восени та взимку 1941 р. від голоду вмерли десятки тисяч в’язнів. Один з них — П. І. Бєлов. Він вмер 25 грудня 1941 р. Родина довго не знала достеменно, що з ним сталося. Починаючи з жовтня 1941 р. його вважали зниклим безвісти. Тільки його правнучка Альбіна Турчанінова знайшла у 2018 році відомості про його смерть у Мінському таборі. Родина не має фотографій родича, який загинув у німецькому військовому полоні.
Діомід Тавадзе, Облікове фото вермахту, ЦА МО, Подольськ
დიომიდ თავაძე (1921-1941)
Діомід Тавадзе народився в Грузії. Студентом пішов служити артилеристом до Червоної Армії.
3 липня 1941 р. він потрапляє в полон під Мінськом. У середині жовтня його переводять у табір 321 Ербке. Полонені вимушені жити в землянках і в імпровізованих укриттях. Вони голодують. Поширюється висипний тиф, вмирають тисячі полонених. Д. Тавадзе помер 26 грудня 1941 р., за кілька днів до свого 21-го дня народження. Причиною смерті вермахт вказує «загальну фізичну слабкість» — такий був шифр для смерті від голоду.
Андрій Михайлович Лемешко, Облікове фото вермахту, ЦА МО, Подольськ
Андрій Михайлович Лемешко (1908-1942)
Андрій Михайлович Лемешко до служби солдатом у Червоній Армії працював у сільському господарстві.
У середині жовтня 1941 р. він потрапляє у німецький полон під Полотнянкою. Вермахт переводить його в анексовану Судетську область і приписує до робочої команди в Майєрхефен під Буквою. Там А. М. Лемешко помирає 6 лютого 1942 р. Причиною смерті вермахт коротко зазначає «стан виснаження». Це вказує на те, що військовополонений помер від голоду, як і понад два мільйони його товаришів, яких вермахт залишає на голодну смерть до весни 1942 р.
Михайло Олексійович Заварзін, Облікове фото вермахту, ЦА МО, Подольськ
Михаил Алексеевич Заварзин (1917-1941)
Михайло Олексійович Заварзін походить з Алтайського краю, він кваліфікований слюсар.
Після захоплення в полон 5 липня 1941 р. в Ризі він потрапляє через табір 321 в Ербке на примусові роботи в Кальтенвайде поблизу від Гановера. Там 1 жовтня 1941 р. його застрілили під час спроби втечі. Коли військовополонені з інших країн намагаються втекти, їх не вбивають. Але вермахт видав наказ негайно й без попередження стріляти по радянським військовополоненим на ураження.
Айдбай Абдурахманов, Облікове фото вермахту, ЦА МО, Подольськ
Айдбай Абдурахманов (1916-1942)
Айдбай Абдурахманов народився в Караганді. Він казах, мусульманин, працює вчителем.
Через п’ять днів після початку війни, 27 червня 1941 р., солдат потрапляє в полон під Лідою в Білорусі. Вермахт переводить його в табір 324 в Острув-Мазовєцку, а пізніше в Гродно. Там він вмирає 24 березня 1942 р. Його поховано на кладовищі військовополонених у Гродно. Ці дані є в його персональній картці, які вермахт веде для обліку полонених. Про причину смерті А. Абдурахманова там нічого не зазначено.
невідомий військовополонений, Фото роти пропаганди: Вальтер Фрідріх (Walter Friedrich) (фрагмент), 101I-267-0111-37A, Федеральний архів, Кобленц
Невідомий
Фотограф роти пропаганди зробив це фото в серпні 1941 р. у таборі в Смоленській області.
На сорочку полоненого червоноармійця нашита шестикутна зірка. Так вермахт позначав євреїв. Єврейських військовослужбовців Червоної Армії розстрілювали. Як і на багатьох інших фото радянських військовополонених, ми не знаємо, хто цей чоловік на знімку. Часто це останні знімки цих людей перед смертю.
Ілля Іванович Новіков, Облікове фото вермахту, архів ФСБ, Смоленськ
Илья Иванович Новиков (1921-1941)
Ілля Іванович Новіков походить із Смоленської області, до війни працював у сільському господарстві.
7 липня 1941 р. солдат танкового підрозділу потрапляє в полон у Латвії, і на початку серпня опиняється в таборі 321 Ербке в Нижній Саксонії. Там гестапівці шукають «неприйнятних» полонених. І. І. Новікова переводять на початку жовтня в концентраційний табір Заксенхаузен, де вбивають за допомогою спеціального пристосування для пострілу в потилицю. Тут СС вбило щонайменше 12 000 з 33 000 радянських військовополонених, вбитих до кінця липня 1942 р. на території Рейху.
Ніна Дмитрівна Карасьова, Облікове фото вермахту, ЦА МО, Подольськ
Нина Дмитриевна Карасева (1922-?)
Ніна Дмитрівна Карасьова з Валдаю служить у полку нічних бомбардувальників. Вона має чин молодшого лейтенанта, коли потрапляє в полон у вересні 1943 р.
Через півроку вермахт відпускає її з військового полону для роботи на фірмі Opta Radio A.G. у місті Грюнберг у Силезії. Багатьох червоноармійок примушують відмовитися від статусу військовополонених. Якщо вони стають цивільними, їх можна передати організаціям «Трудова повинність», яким терміново необхідна робоча сила. Подальша доля 22-річної дівчини невідома.
Тамурбек Давлетшин, Фото: автор невідомий, приблизно 1943 р., з приватного архіву Камілли Давлетшин — Ліндер
Тимурбәк Дәүләтшин (1904-1983)
Тамурбек Давлетшин народився в татарському селі Сільдяр. Він мусульманин, адвокат, викладач юридичного інституту в Казані.
На початку війни його призивають до війська, і через кілька тижнів він потрапляє в полон під Новгородом. Через Ригу та Фаллінгбостель його в грудні 1941 р. переводять до табору XI C Берген-Бельзен, де він працює секретарем у лазареті. Пробувши рік у полоні, у середині 1942 р. він пропонує свої послуги німецьким службам, які опікуються татарськими об’єднаннями. Починаючи з 1943 року він хворіє в тяжкій формі на туберкульоз, кілька років лікується в спеціалізованих закладах, а з 1951 р. живе в Мюнхені.
Олександр Аронович Печерський, Фото: автор невідомий (фрагмент), приватний архів сім’ї Печерських
Александр Аронович Печерский (1909-1990)
Олександр Аронович Печерський виріс у єврейській родині в Кременчузі. Він музикознавець та театрознавець, і 22 червня 1941 р. його мобілізують, а в жовтні він потрапляє в полон.
Через Борисів він потрапляє до табору 352 у Мінську, а пізніше — до табору примусових робіт СС. СС переводить його у вересні 1943 р. до табору смерті Собібор. Там 34-річний лейтенант організує разом з іншими в’язнями озброєне повстання. 14 жовтня 1943 р. вони вбивають одинадцять есесівців, понад 300 в’язням вдається втекти. Проте тільки 60 полонених доживають до кінця війни. Серед них також О. А. Печерський.
Іван Миколайович Дем’янюк, Фото: автор невідомий, Вікіпедія, публічний домен
Іван Миколайович Дем’янюк (1920-2012)
Іван Миколайович Дем’янюк походить із села на заході України.
Він потрапляє в полон у 1942 р., і в таборі 319 у Хельмі його вербують у «добровільні помічники». Він проходить підготовку в таборі СС «Травники». З травня 1942 р. до жовтня 1943 р. він охоронець у таборі смерті Собібор. Після цього СС переводить його до концентраційного табору Флоссенбюрг. У перші роки після війни І. М. Дем’янюк живе на півдні Німеччині, а в 1951 р. емігрує до США. Йому неодноразово висували звинувачення. Земельний суд у Мюнхені в 2011 р. виніс йому вирок — п’ять років позбавлення волі за пособництво у вбивстві. На цьому процесі судді вперше вирішили не вимагати доказів окремих злочинів.
Антонина Александровна Никифорова, кінець 1930-х років. Фото: автор невідомий, Меморіальний комплекс Равенсбрюк, Фюрстенберг / Хафель
Антонина Александровна Никифорова (1907-2001)
Антоніна Олександрівна Никіфорова народилася в Ленінграді, вона військовий лікар.
У жовтні 1941 року вона потрапляє в полон на балтійському острові Саарема й проходить через різні табори в Естонії, Литві та Польщі. Вона відмовляється від цивільних робіт, і тому її переводять в 1943 році до концентраційного табору Майданек. У квітні 1944 р. СС переводить її до концентраційного табору Равенсбрюк, і через рік її звільняють. До кінця жовтня 1945 р. вона працює провідним лікарем у радянській лікарні в м. Равенсбрюк, потім повертається на батьківщину. Але жити в рідному місті їй дозволяється лише з 1948 р. А. О. Никіфорова працює до пенсії патологоанатомом у ленінградській лікарні.